Роль церкви у спасінні людей

Церква не є людським проєктом і вона не виникла завдяки традиціям або з причин політичної доцільності. Її засновник — Сам Христос, а отже вона цілком належить Йому і має відображати Його характер. Він обіцяє, що навіть «брами пекла», тобто, сили смерті та зла не зможуть зламати цей Божий задум. Така обіцянка не гарантує Церкві відсутність проблем, але убезпечує від знищення. Справжня Церква може проходити через різноманітні кризи, але вона не зникне, бо її існування забезпечує Бог.

Христоцентричність церкви означає, що головне у ній — не особистості, якими б яскравими вони не були, не лідери, без яких звісно нікуди, і не традиції, а Христос. Якщо Христос — Голова, то Церква має виконувати Його місію, а не реалізовувати власні амбіції. Такий підхід вимагає смирення і відмови від боротьби за релігійну владу. Там, де Христос у центрі - там Євангеліє. А там, де спостерігається культ людей – там Христа витісняють, і Церква стає просто релігійною інституцією.

Церква повинна впливати на суспільство морально, але не повинна ставати інструментом будь-якої партії чи влади. Христова місія — має духовні ознаки: вести людей до спасіння, до прощення, до правди та любові. Коли Церква стає політично заангажованою, вона ризикує зрадити Євангеліє заради вигоди або безпеки. Христос чітко відокремив Своє Царство від земних систем боротьби за владу.

Принцип «тільки Писання» означає, що Біблія є головним і достатнім авторитетом у питаннях віри та життя. Традиції можуть мати певну культурну цінність, але вони не можуть замінити Євангеліє і Писання. Церква, яка ставить людський авторитет вище Біблії, втрачає свою головну основу. Саме Писання допомагає у формуванні віри, воно викриває помилки і відкриває джерело праведності. Тому істинна Церква завжди повертається до Біблії як до найавторитетнішого джерела світла.

Церква існує не лише для богослужінь, які об’єднують усіх послідовників Христа, але й для виконання місії. Потребу в Євангелії мають не лише «далекі народи», але й люди, які живуть поруч, які забувають Бога або втрачають віру. Місія церкви має виконуватися без агресії, без примусу і без приниження.

Очікування Христа — це не просто очікування певної дати, чи певних подій. В першу чергу - це спосіб життя. Вислів «приготувала себе» означає духовну зрілість, чистоту намірів і вірність Євангелію. Церква готується до приходу Христа і сповіщає іншим про цю подію не страхом, а любов’ю і надією. Члени церкви мають жити так, ніби Христос уже поруч. Коли Церква перестає чекати Господа, вона легко замінює свою надію традиціями, ритуалами або політичною діяльністю.

Біблія чітко показує, що «називатися Божим народом» і «бути Божим народом» — це не одне й те ж саме. Остаток — це спільнота вірних, які зберігають Божі заповіді і тримаються свідчення Ісуса. Саме тому Божий противник воює з Остатком Його церкви – бо цей Остаток залишається вірним Свідоцтву Ісуса Христа та Божій волі, викладеній в Заповідях.

З точки зору Біблії - кількість ще не гарантує якості і вірності. Бог завжди мав «остаток вірних». Вони були у часи Ноя, пророка Іллі, під час гонінь та Реформації. Справжня віра інколи перевіряється тиском суспільної думки, модою або страхом переслідувань. Саме поняття Остаток означає не тільки «маленька група». Воно означає, що це люди, які тримаються Бога по правді. В останні часи ця вірність стане особливо видимою і необхідною.

Ісус показує, що Йому не байдужі люди, які ще не в Його «кошарі». Він їх знає і хоче привести, тобто дати їм безпеку і духовний дім. Світ справді нагадує дику природу: на кожному кроці чатують страх, зневіра, гріх, духовна самотність. Церква має бути місцем миру, де людина чує голос Пастиря і вчиться Йому довіряти. Тому: «інші вівці» теж належать Пастирю, навіть якщо вони поки ще не з Остатком.